Ліна Костенко
ТРАВНЕВА ГІЛКА
Не було ніякої умови -
випадково зустрічались скрізь.
А скажи, що це невипадково, -
дівчина образиться до сліз.
випадково зустрічались скрізь.
А скажи, що це невипадково, -
дівчина образиться до сліз.
Вештались по вулицях широких,
хитрували, здовжуючи путь,
та боялись навіть ненароком
лагідніше глянути, зітхнуть.
хитрували, здовжуючи путь,
та боялись навіть ненароком
лагідніше глянути, зітхнуть.
А коли ішли повз огорожу,
де буяла яблуня в цвіту, -
недріманну знехтував сторожу,
хлопець розігнавсь у висоту.
де буяла яблуня в цвіту, -
недріманну знехтував сторожу,
хлопець розігнавсь у висоту.
Умудрився дуже обережно
найніжнішу гілку відломить,
щоб зробилось тихо і безмежно,
щоб нічого вже не говорить...
найніжнішу гілку відломить,
щоб зробилось тихо і безмежно,
щоб нічого вже не говорить...
От і все. А сумувать не треба.
І не варт мінитись на лиці,
коли в травні раптом біля тебе
пройде хлопець з гілкою в руці.
***
І не варт мінитись на лиці,
коли в травні раптом біля тебе
пройде хлопець з гілкою в руці.
З гори збігає Боричів узвіз.
І солов'ї, пташині менестрелі,
всю ніч доводять яблуні до сліз.
Цвіте весна садами молодими,
шумлять вітри, як гості з іменин.
В таке цвітіння, князю Володимире,
тобі не важко бути кам'яним?
***
Такі сади були тоді розхристані.
І вся в гірляндах, як індійська жриця,
весна ряхтіла в іскорках роси.
Плакучі верби не могли журиться,
такі були у іволг голоси!
А під вікном цвіли у нас троянди.
Не вистачало трішечки доби.
А по дашку прозорої веранди
ходили то дощі, то голуби...
***
Ми виїхали в ніч. І це було шаленство.
Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч.
Притихлі явори стояли безшелесно.
І зблиснула гроза — як вихопила ніж!
Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму,
Машину повело, і ми згубили шлях.
Усі мої ліси, удень такі привітні,
схрестилися вночі із небом на шаблях.
Я думала в ту мить: привіт моїй гордині.
Ми виїхали в ніч. Дороги не видать.
Було моє життя — як ночі горобині.
Нічого у житті не вміла переждать.
О, як мені жилось і як мені страждалосьі
І як мені навіки взнаки воно далось!
А що таке життя? Чи те, що переждалось?
Чи все-таки життя — це те, що відбулось?
***
Простору
простору
простору
і щоб ніяких травм
і чогось такого простого
як проростання трав
і чогось такого дивного
як музика
без блазенств
І слова
хоча б єдиного
що має безсмертний сенс
простору
простору
і щоб ніяких травм
і чогось такого простого
як проростання трав
і чогось такого дивного
як музика
без блазенств
І слова
хоча б єдиного
що має безсмертний сенс
1 коментар:
Чудова добірка, Марино! Дякую за травневий поетичний подарунок!
Дописати коментар