Краєзнавство

Будинок Юзів, згодом А.Свіцина. 1900 р.

Так починався Донецьк

Частина 5

Центром заводських поселень була Маслівка, яка розташовувалася на південь від заводу Новоросійського товариства й охоплювала колишню Катеринівку. Її вулиці ніби оперізували завод. Будинки там були цегляні, на одну – дві сім’ї. Мешкали в селищі майстри та висококваліфіковані робітники. 

Їдальня дому Юзів. 1900 р.

За східною околицею Маслівки розташовувалися особняки інженерів (Англійська колонія), а за ними – палац директора заводу (після революції там був робітничий клуб, нині дім Юза – це руїни на території ДМЗ (поблизу мартенівського цеху); інша будівля, що знаходиться поблизу пологового будинку міської лікарні № 6 і яку досі помилково називають "домом Юза", насправді належала одному з синів Дж.Юза (Альберту чи Айвору), а потім керуючому справами заводу Адаму Свіцину).

Вітальня дому Юзів. 1900 р.

У центрі Маслівки, майже біля заводу, розташовувалася велика будівля – клуб «Аудиторія», де була глядацька зала, сцена, фойе. Безпосереднім продовженням селища була Ларінка, яка охоплювала завод з південного заходу. Заводських будівель тут не було, а земля виділялася тільки кадровим робітникам масових кваліфікацій. Далі на заході Ларінка межувала з Олександрівкою, де земельні ділянки мали постійні робітники заводу. 

Школа при Свято-Миколаївській церкві
 (сучасний Свято-Миколаївський кафедральний собор
по вул.Тушинській 7 у Ленінському районі)

Південніше Маслівки розташовувалося ще одне селище з чотириквартирними заводськими будинками – Смолянінова Гора, де мешкали службовці та кваліфіковані робітники нижчих розрядів, ніж ті, яких селили на Маслівці. Між Смоляніновою Горою та Маслівкою знаходилися особняки робітників особливо важливих кваліфікацій. Тимчасові робітники, а також ті, які тільки-но отримали місце на заводі орендували кімнати або будувалися, як і де могли, створюючи таким чином «дикі поселення», так звані «Нахалівки» чи «Собачівки». Одне таке селище існувало біля заводу, на 1 – 2 кілометри південно-східніше директорського палацу, і називалося Закоп (його залишки досі існують - це невеличке селище за міською лікарнею № 6 ("Шлакова"), хоча в ХХ ст. так називався також район приватних забудов східніше АВК). 

За свідченнями старожилів, між мешканцями різних селищ від самого початку існували невидимі, але надзвичайно міцні моральні "перегородки".