Цього дня народилися

Я п'ять років займався політикою 

І став дурнішим у п'ять разів - 

Проспиртований злободенною пліткою, 

Я іще й досі не протверезів. 

А в такій неймовірній спиртовості, 

Хоч тебе вже вітають світи, 

Дуже легко слизатись на совісті, 

Дуже тяжко по правді іти.

Це сьогоднішній ювіляр Іван Федорович Драч (17.10.1936) - український поет, перекладач, драматург, громадський діяч. І він знав, про що пише! 

Дивовижна, суперечлива особистість! Був виключений з Київського університету за "не ті" політичні погляди, а наступного року став членом КПРС. Товаришував з українськими десидентами, а потім написав "покаянного" листа. За часів перебудови знову відновив зв'язки з десидентами, став першим головою Народного Руху України. Писав вірші українською і російською мовою (отримав державні премії і за ті, і за інші). За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої належав. Тричі обирався народним депутатом України... 

Але я люблю його поезію, а "Крила", "Баладу про соняшник" - просто обожнюю!

А ще ж є інші глибокі, часом екстравагантні, іноді геніально прості поезії!
ЕТЮД КОХАННЯ

Кохати — нові землі відкривати,
Нюанси свіжі і відтінки нові.
Кохати — це щомиті дивуватись,
Це — задихатись з подиву — любові.

Це — припадати до джерел незнаних
І дикої жаги не втамувати.
Порушувати дивовижні плани,
А потім дивовижніші сплітати.

Кипіти і згоряти од розпуки
І все спізнати, все знайти в любові —
Шалене щастя і пекельні муки…
Коли не маєш риб'ячої крові.

ТАЄМНИЦЯ БУТТЯ

Десь там, у найвищих глибинах, 

Десь там, у найглибших висотах, 

Таємниця вродилося, як пелюстина, 

Як бджола в золотистих сотах. 

Уся — з найтемнішого світла, 

Уся — з найсвітлішого змроку 

Борсалась Таємниця, то тьмава, то світла, 

Долаючи купіль жорстоку. 

Ген там з найгіркішого солоду, 

Ген там з найсолодшого болю 

Зростала вона аж блакитна від голоду 

І рвалася тужно на волю. 

Десь там, в найпалкішому холоді, 

Ген там, в холоднючій спекоті, 

Таємниця життя вибухала, 

Золотиста і зірна насподі. 

І жахала вона бездонністю, 

І манила вона мерехтливістю. 

У закони лягла беззаконністю — 

Таємничою справедливостю. 

Таємнице буття — моя болісна рано, 

Прадавній мій зболений кореню, де ти? 

Сонця вибухають ранісінько-рано 

Й народжують бджіл, і людей, і планети. 

Отам, у найвищіх глибинах, 

Отам, у найглибших висотах, 

Таємниця, наша вічна жар-птиця, 

Наше серце бездонням висотує…

Кінопритча "Криниця для спраглих" (1965)