Місяцелік

Цікавинки про народні свята цього тижня

Савватiя, Зiни (Зинаїди) i Марка. Пасiка II (Осiння)  (10 жовтня). Закiнчується бджолиний сезон.

Масово проводилися замолотки. Із вечора запалювалися копи, бiля них збиралися молотильники і працювали, чергуючи роботу з пiснями та iграми. Багаття, що пiдтримувалося всю нiч, називалося зоревницею. Першу змолоту копу поселяни називали iменинною.

М.Пимоненко. Свати. 1892.

Харитона, В’ячеслава, Святослава (11 жовтня). Продовжуються сватання, весiлля.

У рiзних регiонах, крiм рушникiв, старостам дiвчина дарувала хустину, яку сама прикрiплювала з правого боку до пояса чи  до кишенi. Хусткою також перев’язували праву руку старостiв.

Старостам нерiдко допомагав народний звичай прикрашати вiзерунками або обводити червоною глиною вiкна, піч, стiни хати, коли в нiй були дiвчата на виданнi. 

Феофана, Самiйла (12 жовтня). Продовжуються весiльнi обряди. Досить цiкавий обряд був на Українi – вити гiльце. Найчастiше його вили в суботу ввечерi перед весіллям. Вечiр цей називали “дiвич-вечором”, “вiнкоплетинами”, “головицею”.

Григорiя, Михайла та Венiамiна-затворника (13 жовтня). Небесний архiстратиг Святий Михайло-захисник козакiв, покровитель України та її збройних сил.

У народi казали: “Якщо снiг упаде, зима довго  не настане”.

Продовжуються весiлля. Напередоднi, щоб “вити гiльце” збиралися не тiльки дiвчата, а й хлопцi на так званий “дружбiвський танець”. До молодого сходилися всi неодруженi хлопцi з села. Гуляли, веселилися. Вiдбувався обряд прощання молодого з парубоцьким життям.

Збереглася досить цiкава пам’ятка кiнця ХVIII ст. -  вiновий лист, або як його називали “веновий реєстр” приданого нареченої. Староруське слово “вiно”, “вiнувати ” означало обдаровувати молоду з боку чоловiка (своєрiдна форма викупу, плати за жiнку) в кiнцi ХVIII  ст. вже означало придане молодої, яке вона приносила чоловiковi при одруженнi.

Обряди були неписаними юридичними законами, звичаєвим правом дотримуватись якого повиннi були всi члени роду.

Ікона з Покровської церкви
с.Дешки (Київська область)

Покрова (14 жовтня). Християнське свято Покрова Святої Богородицi пов’язане з легендою про облогу Костянтинополя ворогами i помiчi Божої Матерi. Людям, якi молилися у храмi про охорону мiста, з’явилося видiння: Богородиця, знявши з голови хустку-покров, простерла її над усiма. Вороги, дiзнавшись про це, зняли облогу й вiдступили. Вiд тiєї хустки-покрова свято i дістало свою назву.

У народному побутi з цим святом пов’язано багато обрядiв передбачення погоди, майбутнього врожаю, шлюбу та iнших побутових справ, особливо важливих у повсякденнi. Примічали: якщо на Покрову вітер віяв із півночі, то це знак, що зима буде холодна і з великими снігами, а як з півдня, то тепла. Яка погода на Покрову, такою буде і зима. Якщо цього дня сніг не покрив землю, не покриє в листопаді та грудні.

Селянин обов’язково закiнчував сiвбу озимих до початку жовтня. На півдні України закінчувався термін найманих робітників (строкачів) й оголошувався новий, що тривав до весняного Миколи. У Карпатах на Покрову поверталися з полонини пастуші отари.

"Покров Богородиці" із зображенням 

наказного гетьмана запорозьких козаків

 Івана Сулими та його правнука Семена Сулими, 

козацької старшини.

Увечері, напередодні Покрови, господарі тричі кидали через хату шмат кізяка, «щоб оселя була не курна», а вдосвіта спалювали його в печі, «аби взимку сухою була хата»; якщо житло сиріло, то на Покрову вирізали чотири дернини, клали їх на горищі по всіх кутках травою вниз, «щоб сухо в хаті було».

А дiвчата молилися про своє: “Свята Покрiвонько, покрий менi голiвоньку”, “Свята мати Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зосталася дівкою”, а на Поділлі “Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу – най ся дівкою не мучу!”. Тобто прохали бажаного шлюбу та коханого чоловiка. Цікаву молитву, котру виголошували напередодні Покрови дівчата, що збиралися заміж, записав од своєї матері Ганни Трохимівни Скрипки фольклорист В.М.Скрипка. Увечері юнка, ставши перед образами, причитувала:

Святая Покрівонько,

Покрий мені голівоньку

Оце осінню.

Хоч і драною хустиною,

Аби з хорошою дитиною,

Щоб із сторони,

Щоб свекорко, як батенько,

До мене були,

Свекрівонька, як матінка,

Мене прийняли,

Щоб діверки та зовиці,

Мов братики і сестриці,

До мене були.

Щоб ділечко поробила,

Чужій сім’ї догодила,

Всім мила була,

 Не лаяна і не бита,

Нагодована і вкрита

Спатоньки лягла.

"Покров Богородиці" із зображенням
невідомого з козацького старшини -
ліворуч у гурті. Середина XVII ст.

З Покрови починали справляти вечорницi, якi тривали до Великодня, i гуляли весiлля до Пилипiвських заговин (27 листопада). Недарма ж мiсяць називали “весiльник”. Це була пора наймасовiших шлюбiв. Тому й казали: “Прийшла Пречиста (із цього часу можна було засилати сватiв ) – несе старостiв нечиста, а як прийде Покрова – зареве дiвка, як корова”.

Ще цей день називають Осiннiм святом Матерi- землi.

Також цього дня в 1999 роцi встановлено День українського козацтва. Покрова була їх заступницею у далеких походах. Її зображення завжди було на хрестах, якi носили козаки. Священною для кожного козацького лицаря на Сiчi була Покровська церква, вiд порога якої сiчовики вирушали на захист рiдної землi i куди з подякою за порятунок поверталися пiсля походiв. Існує переказ, що після зруйнування Січі московським військом у 1775 році козаки, які пішли за Дунай на турецькі землі, взяли з собою і образ Пресвятої Покрови. Українська Повстанська Армія теж обрала собі свято Покрови за День зброї, віддавшись під опіку Богородиці. Таким чином, Покрова в нас не лише народно-релігійне, а й національне свято. Довга бiла покрова (амофор) стала своєрiдним оберегом України, символом її споконвiчного прагнення до встановлення злагоди i миру мiж своїми i чужими землями.

"Покров Богородиці" із зображенням у натовпі

козацької старшини та їхніх дружин

у вбранні часів Гетьманщини - в кунтушах і 

корабликах. XVIII ст.

День Благовiрної княгинi Анни Кашинської (15 жовтня). Легенда повiдує: пiсля того, як чоловiка Анни було страчено ордою – а це був благовiрний князь Михайло Тверський, - вона присвятила своє життя iночеському подвигу. У Софiйському дiвочому монастирi вона прийняла постриг з iм’ям Єфросинiя.

Дениса (Дiонiсiя) (16 жовтня). Збираються вечорницi. Обмiнюються візерунками вишивок, якими оздоблювали оселю.

У народi казали: “Денис – лихого ока бережись”.

До середини жовтня листя з берез не осипалося – снiг ляже пiзно.

Швидкий дружний падолист – на сувору зиму.

Мiсяць в кружку несе воду в рiжку.

(За матеріалами книг В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу" )