Буду владати цією країною. Чуєте, трави?
Тут розцвіту, розхилюся, розсію потужний нащадок.
Слово незламне моє. Зачувайте, готуйтесь до бою.
(Із книги "Вересень")
Сьогодні день народження українського поета Володимира Свідзинського (08.10.1885 - 18.10.1941).
Його життя складалося досить спокійно, як на буремні роки воєн і революцій. Служив у війську, працював архіваріусом, редактором. Друкувався з 1912 року, став членом Спілки письменників СРСР. Однак після 1927 року вірші Свідзінського не друкували. Як він пояснював: «Мою книгу „Вересень“ критика полаяла за фаталізм. Я подумав, що не маю хисту і перестав друкувати. Писав лише для себе та доньки. Не писати я не міг!»
Життя Володимира Свідзінського обірвалося трагічно в жовтні 1941 року. Коли німецькі війська наближалися до Харкова, НКВД заарештував тих харків'ян, які ще не евакуювалися, зокрема представників української інтелігенції. Свідзінський знав, що приречений на арешт, тому переховувався у друзів. Але 27 вересня 1941 року був арештований за звинуваченням в антирадянській агітації. Разом із іншими арештантами його гнали під конвоєм на схід. Коли виникла загроза оточення німецькими загонами, арештантів в селі Непокрите загнали в покинуту господарську будівлю, яку облили бензином і підпалили.
Тоді у полум'ї згоріли й рукописи його ненадрукованих творів. Винятком став великий рукопис збірки недрукованих поезій «Медобір», яку вдалося поетові О.Веретенченкові вивезти за кордон.
Невідомі факти біографії поета: http://kh.depo.ua/ukr/kh/za-shcho-poeta-svidzinskogo-enkevedisti-spalili-zhivtsem-08102015120000
Цікава стаття Е.Соловей "Невпізнаний гість: доля і спадщина Володимира Свідзинського": http://gazeta.dt.ua/CULTURE/nevpiznaniy_gist_dolya_i_spadschina_volodimira_svidzinskogo.html
***
Ударив дощ, заколихав
Полудня спокій величавий,
З квітучого горошку галяв
Стовпи метеликів підняв.
Де ж ти? Твоєї пісні звук
Линувши потопила злива.
Дивлюсь: з затуманілих лук
Біжиш задумана, щаслива.
Нема ні неба, ні землі.
Блищать натягнені вервечки.
Ти в легкій сукні, як яєчко,
Між них білієш оддалі.
Добігла - проливень затитх.
Тепер цілуючи вдихаю
З плечей оббризканих твоїх
Тепло і запах неба маю.
***
І цей листочок,
Як я, – єдиний:
Не був ніколи
І знов не прийде,
Дитя і плеканець
Одної весни.
І цей листочок,
Як я, уп'ється
Любов'ю неба,
Землі красою;
І він пізнає
Таємну волю
І в творчім пориві
Розкриє серце
Яскравим цвітом.
Та осінь повіє
Холодом зорнім,
Блиском зловісним,
І він поникне,
І рідна гілка
Віддасть покірно
Свою дитину
Землі байдужій.
Листочку ярній.
Чи ти щасливий?
Нічим,
нічим я
Не більший від тебе.
Немає коментарів:
Дописати коментар