Цього дня народилися: Всеволод Нестайко

"А коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство — догратися, досміятися, добешкетувати... Вихід був один — стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше"

Сьогоднішній іменинник - український дитячий письменник Всеволод Нестайко (30.01.1930 - 16.08.2014). 

Якщо ви досі не знайомі з веселими героями його книжок, обов'язково надолужте це! Тут я пропоную вам добірку фільмів за повістями В.Нестайка. Правда, останні російськомовні і через це дещо програють, але подивитися варто хоча б для того, щоб уявити, яким було (чи могло бути) дитинство ваших бабусь і дідусів.

«Тореадори з Васюківки» (1965)

Безсмертна дитяча класика Всеволода Нестайка, на якій виростає вже третє покоління українських читачів. Короткометражна дитяча комедія Самарія Зелікіна за одним із епізодів «Тореадорів із Васюківки». Що це за книжка – розповідати не потрібно? 

«Одиниця з обманом» (1984)

«Чудеса в Гарбузянах» (1985)

Веселого перегляду й читання! 

Література, втілена в кіно

Прочитали – переглянули: 11 фільмів, знятих за дитячими книжками

Досі ще нічого так не заохочувало до читання, як екранізації. І хоч доскіпливі літературні критики радять спочатку читати книжку, а відтак дивитися за нею фільм (оскільки екранізація – це завжди чиєсь прочитання, а не твоє власне), БараБука не раз переконувалася, що після цікавої кінострічки часом хочеться книжку перечитати або ж і вперше прочитати, якщо досі не читали. Далі ми пропонуємо 11 прецікавих екранізацій, знятих за дитячими книжками. Тут ви знайдете фільми на всі смаки – від дотепних пригодницьких до зворушливих любовних.

«Пригоди Паддінгтона» (2014)

Здається, про Паддінгтона уже давно знає весь світ. Уперше цей персонаж з’явився 1958 року, нині книжки про ведмежа, назване на честь приміського вокзалу, видано накладом понад 25 млн примірників і перекладено на понад 30 мов. Знято мультсеріал, а на початку року весь світ, затамувавши дух, чекав на екранізацію суперпопулярних книжок Майкла Бонда. В Україні спеціально до цієї події нарешті переклали серію книжок про ведмежа Паддінгтона (видавництво «Ранок»)! Це весела сімейна історія про те, як одна сім’я «всиновила» скромне ведмежа з Перу і чого це їм коштувало. Купа кумедних ситуацій, британський гумор і чарівний персонаж, якого складно не полюбити.

«Малий Ніколя» (2009)

Для того, щоб полюбити історії про малого Ніколя, не обов’язково бути шанувальником французького гумору. Достатньо просто вміти посміятися… нерідко з себе. Дорослі кумедні й нелогічні, а дитячі пустощі – цілком безневинні, якщо поглянути на них із точки зору дитини. Фільм «Малий Ніколя» і його продовження «Канікули малого Ніколя» (2014) – екранізації однойменних книжок Рене Госсіні й Жан-Жака Сампе, написаних і намальованих у 1950-х рр. у Франції (український переклад Ірини Борисюк доступний у «Махаоні»). Тут зібрано сімейні, шкільні та звичайні хлопчачі (себто з хлопчачого життя) історії, розказані так легко й дотепно, немов це анекдоти.

«Йорґен + Анна = правда» («Щонайсправжнісінька любов») (2011)

Чи знаєте ви, як це – кохати по-справжньому у десять років? Коли всі тільки те й роблять, що кажуть: ти ще занадто для цього мала/малий. Анна, героїня норвезької книжки Вірґіс Йорт «Йорґен + Анна = любов» (український переклад Наталі Іваничук доступний у «Видавництві Старого Лева»), дізнається, що таке кохання тоді, коли до їхнього містечка приїжджає новенький – Йорґен. Це зворушлива й мила історія про кохання на велосипедах, відрізану косу, дитячі легенди, гру «в пляшечку», старшого брата, щоденники й фальшиві любовні листи. Радимо подивитися її й батькам, щоб ніколи не сумніватися, що й у десять можна по-справжньому когось полюбити.

«Павутиння Шарлотти» (2006)

Попри те, що порося – не зовсім типова домашня тваринка, цю історію по-своєму переживав кожен. Історію про дружбу, співчуття й милосердя. Діти з завмиранням серця спостерігатимуть за тим, як мудра павучиха Шарлотта рятуватиме легковажного кабанчика від поїздки до різника. Фільм знято за однойменним дитячим бестселером Елвіна Брукса Вайта (вперше опублікований у 1952 році). З часу виходу й донині книжка незмінно перебуває в топах англомовних мастрідів для дітей. Український переклад побачив світ у «Махаоні» у виконанні Олександра Мокровольського.

«Нескінченна історія» (1984)

Дивно, що така книжка як «Нескінченна історія» Міхаеля Енде спромоглася поки що лише на одну екранізацію. В усякому разі, її варто подивитися бодай заради величезного дракона, що нагадує великого білого пухнастого пса, й вежі зі слонової кості, в якій живе принцеса. Це історія про безмежні можливості дитячої уяви – у якийсь момент саме ти стаєш тим хлопчиком, який читає магічну книжку й має врятувати цілу казкову країну. Фільм у якийсь момент видається й справді «нескінченним», проте фанатам «Володаря перснів» і «Гобіта» це не страшно. Є український переклад Юрка Прохаська, виданий у «Старому Леві».

«Іван Сила» (2013)

На жаль, глядачі не часто мають змогу насолодитися цікавими українськими не те що екранізаціями, а й навіть звичайними художніми фільмами. Тож якщо ви ще не дивилися «Івана Силу», то саме час. Це історія про відомого на весь світ українського атлета Івана Силу на прізвисько «Кротон». У рідному селі його й досі знають як Івана Фірцака, скромного й безвідмовного, попри всі світові титули. Фільм знято за книжкою Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили, найсильнішої людини світу». Сюжет карколомний, авантюрний – тут є інтриги й переслідування, трюки, від яких захоплює дух, а також дуже проникливі кадри, які змусять всю сім’ю дістати носовички. Окремі вади книжки врівноважує гра акторів, зокрема Віктора Андрієнка, який є також і режисером.

«Щоденник слабака» (2010–2012)

«Щоденник слабака» – типово американська історія: ідеальна сім’я, старший і молодший брат, реалії життя американського хлопчика, непопулярного у школі, та й загалом геть неідеального. Відеоігри – ось стихія Ґреґа Геффлі і його найкращого друга Роулі. І чим тільки цей геть негероїчний персонаж завоював любов мільйонів дітей по всьому світі? А втім, рейтинги незмінно приберігають місце в читацьких топах для коміксів Джефа Кінні. Торік першу книжку було перекладено українською у видавництві «Країна мрій». Уся серія поки що нараховує дев’ять книжок, екранізацій тим часом зняли вже три.

«Чарлі і шоколадна фабрика» (2005)

Коли за фільм береться американський режисер Тім Бартон, слід чекати чогось незвичайного. І, як правило, Джонні Деппа в головних ролях. «Чарлі і шоколадна фабрика» – один із найвідоміших творів культового британського дитячого письменника Роальда Дала (український переклад Віктора Морозовадоступний у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»). Кожній дитині хочеться дізнатися, що робиться там, за лаштунками шоколадної фабрики. Адже це справжня магія!

«Аліса в Дивокраї» (2010)

Ще одна робота Тіма Бартона. Цього разу Джонні Депп – у ролі Божевільного Капелюшника, тоді як Аліса – цілком доросла панянка. Решта більш-менш схоже на те, про що писав Льюїс Керролл. Утім, у цього автора парадоксів набереться не на одну екранізацію.

«Кораліна» (2008)

«Кораліна» – єдина анімаційна стрічка в нашому списку екранізацій, до того ж це – жахастик. За основу взято однойменну повість британського письменника Ніла Ґеймана про дівчинку Кораліну Джонс, яка потрапила в паралельний світ із «ідеальними» батьками й правилами, ось тільки щось у цьому світі було не так… Що саме – краще дізнатися разом із молодшими глядачами, адже кожній дитині рано чи пізно хочеться знайти ключик від таємних дверцят, за якими все «краще, ніж тут». Відразу попереджаємо: фінал щасливий, хоча переживати за героїню доведеться 

Автор: Христя Нечитайко

Джерело: http://www.barabooka.com.ua/prochitali-pereglyanuli-11-fil-miv-znyatih-za-dityachimi-knizhkami/

Місяцелік: Січень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Тетяни (25 сiчня). Це день пам’ятi мученицi Тетяни, i з нею вшановують тих, хто постраждав вiд будь-яких нещасних випадкiв. За легендою, мучениця Тетяна, знатна римлянка (вона була дочкою римського проконсула, побожного християнина, таємно прийняла християнство, жила в дівоцтві, була страчена 225 року після відмови повернутися до язичницької віри), мала великi здiбностi й сильний потяг до знань. Вона постiйно чогось навчалася, оволодiваючи все новими i новими науками. Тому її вважають покровителькою студентiв i школярiв, а також усiх, хто прагне до вдосконалення, незважаючи на жодні перешкоди.

Якщо вигляне сонце, то рано прилетять птахи з вирiю, а коли снiжно, то дощитиме по лiтi.

На 25 січня цього року припадає також Святий понеділок. Перший понеділок після Водохреща називали «святим» або «різдвяним». Етнограф Павло Чубинський писав: «В цей день їдять пісне, хоч у празники не дотримувалися постів – ні в середу, ні в п’ятницю». 

Кирила та Тита-воїна (27 сiчня). Преподобний Тит був спочатку воїном, i, вирiзняючись особливою мужнiстю, в битвi з неприятелем був поранений у голову. Хвороба змусила його вiдмовитися вiд воїнського життя. Отож i пiшов вiн до Печерського монастиря, де всi останнi днi життя відмолював свої грiхи.

Отдання, Видення (28 сiчня). Вважають, що в цей день чаклунки дають «даннє». У народi побутує безліч повiр’їв про те, що  деякі люди можуть будь-кого приворожити до себе, наслати рiзноманiтнi хвороби тощо. Iснувало повiр’я: щоб стати чаклуном, треба пiти на мiсце, де сходяться три дороги, i здiйняти галас, на який неодмiнно приповзе гадюка; вбивши її, необхiдно порiзати палець i змiшати свою кров з гадючою; якщо рана одразу заживе, то такий уже може “давати даннє”. Подiбнi мiстичнi уявлення в давнину були вельми поширеними, не даремно Видення пов’язували з чаклунством.

Петра Вериги, або поклонiння чесним веригам (кайданам) святого апостола Петра (29 сiчня). Цього дня зима «або поставить, або поломить криги». А ще казали: «На Петра Вериги розбиваються криги», бо за народним віруванням – це останній день зими.

          На Петра  Вериги – половина снiгу, половина криги .

З Вериги чекайте вiдлиги.

Є такий рiк, що на день – сiм погод.

На Вериговий день селяни органiзовувались у гурти, вирушали заготовляти лiс. У давнину було правило: вирубку лiсiв проводили не будь-коли, а лише взимку – “коли дерева сплять”. На Петра ніколи не прали. З Вериговим днем люди пов’язували закiнчення зими, а вiдтак i прогнозували погоду.

Якщо напередодні Петра Вериги ніч місячна і на небі видно зорі, літо врожайне буде, а рік щасливий. Якщо ніч понура, то й рік понурий: неврожай, пошесть на худобу.

Як мороз у цей день, то літом – спека.

Якщо дворова птиця – гуси, качки, сидячи на снігу, машуть крильми, ніби пливуть, - буде відлига. Те саме, як пси качаються по снігу.

Як уночі місяць обгородиться хмарами, буде вітер.

Гайвороння кряче в цей день на метелицю.

Ще день 29 сiчня назавжди вписаний в iсторiю боротьби українського народу за власну державнiсть як День слави i скорботи. Цього дня 1918 року загинуло бiля 300 чоловiк, перважно студентської молодi, захищаючи незалежнiсть рiдного мiста Крути. Зараз на полi бою нагорнуто Курган скорботи, увiнчаний хрестом. Тут – вiнки i квiти. Лицарський подвиг юних українцiв не забутий.

Антона (30 сiчня). У народi казали: “Хитрий Антон зо всiх сторон”.

Кирила та Опанаса (31 сiчня). Переважно цей день буває холодним, а тому казали:

З Панасовими морозами жарти лихi.

На Опанаса-ломиноса бережи носа.

 (За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу")

Вивчаємо українську мову: Милозвучність

Я вже розповідала про проект "Мова - ДНК нації" і кумедного Лепетуна, з яким вивчати рідну мову не лише цікаво, а й весело. 

Сьогодні пропоную пригадати закон милозвучності - основний фонетичний принцип української мови. Коротко його можна сформулювати так: слова і фрази нашої мови будуються таким чином, щоб їх якомога легше було вимовляти і звучали вони якнайприємніше (мило). Саме тому й виникли різного типу чергування звуків.

Цього дня народилися: Павло Тичина

Сьогоднішній ювіляр - видатний поет, перекладач, публіцист Павло Григорович Тичина (23.01.1891 - 16.09.1967).

Писати він почав рано: дослідники вважають, що від 1906 року, після смерті батька,— почасти під впливом Олександра Олеся та Миколи Вороного. Перший відомий нам, але незакінчений вірш Тичини — «Синє небо закрилося…» — датовано 1906 роком. Пізніше поет, переглядаючи свій архів, так відгукнувся про цей вірш: «Подивишся — аж смішно». Він був суворим критиком (і своєї творчості в решу чергу!).

Почавши поетичну творчість за чернігівського періоду, Тичина в атмосфері Києва першого року державного відродження України закінчив першу свою книгу поезій «Сонячні кларнети» (1918, фактично вийшла в 1919), в якій він дав своєрідну українську версію символізму, створив власний поетичний стиль, який отримав власну назву — «кларнетизм». 

Подальша творча доля Павла Тичини склалася трагічно: після оригінальних, цілком новаторських поетичних збірок "Сонячні кларнети", "Замість сонетів і октав", "В космічному оркестрі", поем "Сковорода", "Прометей" відбувся поступовий злам.

Проте прекрасна лірика молодого Тичини й досі актуальна, вона продовжує надихати інших митців. Так, у 2012 році було створено соціальний ролик "Зглянись" проекту "5 елемент". Послухайте пісні "Гаї шумлять" у виконанні О.Дарчука та "О панно Інно" групи "Мертвий півень".

Цікавими, можливо, будуть лекції доктора філологічних наук Леоніда Ушкалова про творчість П.Тичини й М.Рильського, його дискусія з Оксаною Забужко про творчість поета "Плоди читання".

Сторінки історії: Соборність українських земель

Універсал Директорії УНР
про Злуку УНР та ЗУНР від 22 січня 1919 року

22 січня - День Соборності України

Ubi соnсоrdia, ibi victoria

(Де злагода, там перемога)

Ідея соборності (єдності) України, актуальна й у ХХІ сторіччі, бере свій початок від об'єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У XVIII — початку ХХ ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Росією, Австро-Угорщиною, Румунією, ця ідея знайшла своє відображення у працях найкращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність. Однак утілене це прагнення було лише на початку ХХ століття.

У результаті ухвалення ІІІ-го Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній. Під впливом цих подій в жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 р. у Фастові був підписаний «Передвступний договір» про об'єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу. Восени 1918 року після перемоги революції в Австро-Угорській імперії, на уламках монархії утворилися незалежні держави: Чехословацька Республіка, Королівство сербів, хорватів і словенців, Польська Республіка, Австрійська Республіка, Угорщина, а також (як наслідок збройного повстання 1 листопада 1918 року у Львові та інших містах цього краю) Західноукраїнська Народна Республіка.

Уряд Західноукраїнської Народної Республіки — Державний секретаріат — у своїй зовнішній політиці під тиском народних мас та Української Галицької армії на перше місце поставив питання державного об'єднання з Наддніпрянською Україною. Досягнення державного об'єднання розглядалося, по-перше, як втілення в життя вікового прагнення українського народу до державної єдності, а по-друге, як засіб об'єднати сили в боротьбі проти зазіхання Польщі на українські землі.

Проте голова Української Національної Ради Євген Петрушевич застерігав, що об'єднуватися з гетьманською Україною на цьому етапі недоцільно, бо в «14 пунктах», оголошених американським президентом Вудро Вільсоном, народам Австро-Угорщини забезпечувалося право самовизначення, а Росія в той час розглядалася як єдина держава. Отже, злука з гетьманською Україною загрожувала б Східній Галичині також опинитися в складі «єдиної Росії».

В умовах політичної і дипломатичної ізоляції уряд Західноукраїнської Народної Республіки звернувся за допомогою до демократичних утворень на східних землях України.

Зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори велися з Директорією. Вже 1 грудня членами Ради державних секретарів ЗУНР Лонгином Цегельським і Д. Левицьким у Фастові було укладено «передвступний договір» з Директорією УНР про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю». 3 січня 1919 року Українська Національна Рада Західноукраїнської Народної Республіки у місті Станіславі схвалила закон про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в Народну Республіку. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття. Наступного дня у Києві в урочистостях з нагоди свята Злуки брала участь делегація — тридцять шість чоловік — ЗУНР.

Проголошення злуки було призначено на 12:00 годину 22 січня 1919 року, тобто першу річницю проголошення четвертого універсалу про повну незалежність України.

22 січня було проголошено всенародним і державним святом. День видався погідний та гарний, з легким морозом. Київ був прикрашений національними синьо-жовтими прапорами, гербами. О 9:00 годині ранку в усіх церквах відправляли богослужіння.

Головні урочистості проголошення злуки проходили на Софійській площі. При вході з вулиці Володимирської на Софійську площу було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12:00 годині розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта злуки. Ним стверджувалось об'єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі. На масовому вічі посол Західноукраїнської Народної Республіки Л. Цегельський передав грамоту Національної Ради «Про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Володимиру Винниченку.

Член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал Директорії:

«…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу».

Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім — військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець.

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самовизначення, становлення політичної нації. Уперше за 600 років він став реальним кроком до об'єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.

Наступного дня, 23 січня, розпочався Трудовий конгрес України, який мав виконувати функцію всеукраїнського парламенту. Акт злуки було затверджено вищим законодавчим органом України. На основі цих рішень Західноукраїнська Народна Республіка перейменовувалась у Західну область УНР (ЗО УНР). Єдиним державним гербом став тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР золотого лева на голубому полотні. У той же час злиття урядів, армій, законодавчих органів УНР та ЗУНР відклали до скликання Установчих Зборів об'єднаної України, як це й передбачалося ухвалою Української Національної Ради від 3 січня.

Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8

Раджу прочитати: Український детектив

Чи любите ви детективи так, як я? 

Тоді саме для нас перша збірка циклу "Наші 20-ті" видавництва "Темпора". До антології увійшли зразки масової української літератури 1920–1930-х років – детективи з напруженим сюжетом, сміливими героями, пострілами й гонитвами, все те, що потім зникло з обрію років на шістдесят, те, без чого годі уявити будь-яку повнокровну літературу (автори детективної прози: Дмитро Бузько, Гео Шкурупій, Юрій Смолич, Юрій Шовкопляс). Упорядником, авторкою передмови, приміток і концепції є літературознавець Ярина Володимирівна Цимбал. "У 20-х роках українці так само любили кримінальне чтиво," - пише вона в статті "Червоний pulp fiction".

До теми: грунтовна стаття про історію розвитку жанру детективу Г.М.Кукси, цікаво про детективи в українській літературі пише Я.Цимбал у статті "Проникливий лікар проти радянської міліції".

Для гарного настрою: Мультфільми за мотивами казок

Для наймолодших пропоную мультфільми за мотивами українських народних казок.

"Івасик-Телесик"

"Кривенька качечка"

"Рукавичка"

"Коза-дереза"

"Котик та півник"

Приємного перегляду! 

Література, втілена в кіно: І.Кавалерідзе

"Найщасливіший день - сьогодні"

Українець - це не національність, це стан душі. Згадайте Сергія Параджанова, Архипа Куїнджі... 

Сьогодні хочу познайомити вас зі ще одним видатним  представником української культури, грузином за походженням, який відтворив нашу історію в різних видах мистецтва, створив шедеври, за якими й досі Україна легко впізнається чужинцями. Отож знайомтеся: художник кіно, драматург, основоположник українського історичного кіно, видатний скульптор Іван Петрович Кавалерідзе. Він прожив довге, сповнене випробувань життя, залишивши нащадкам багато загадок. 

Чи знали ви, наприклад, що автором таких несхожих за стилем і водночас добре впізнаваних пам'яток, як пам'ятник княгині Ользі в Києві та Артему у Святогірську, є одна людина - Іван Кавалерідзе? За монументальність і особливу пластичність робіт ЮНЕСКО назвало його "українським Мікеланджело". Про спадщину Кавалерідзе-скульптора цікаво розповідається в статті "Иван Кавалеридзе - украинский Микеланджело".

Фільмографія митця широка: він не лише є творцем багатьох класичних уже стрічок ("Наталка Полтавка", "Запорожець за Дунаєм" та інші) - у кіно він розкрився як  яскравий художник, талановитий сценарист, неординарний режисер. Більше про спадок Івана Петровича в кіно читайте в статті "Призначений злетіти вище".

Пропоную переглянути стрічки Івана Кавалерідзе за творами українських письменників.

"Наталка Полтавка" за драмою І.Котляревського

"Прометей" за поемою Т.Шевченка "Кавказ"

"Запорожець за Дунаєм" за оперою С.Гулака-Артемовського

Стрічка "Повія" за однойменним романом Панаса Мирного з Людмилою Гурченко в головній ролі стала останньою в творчості видатного режисера. Переглянути її можна за посиланням: http://megogo.net/ua/view/14689-gulyashcha.html

Для гарного настрою: Українські мультики

Свята - чудовий час для перегляду всією родиною чогось цікавенького. Сьогодні пропоную добірку мультиків українською мовою. А почати хочу стрічкою за мотивами української народної пісні, яку всі, мабуть, пам'ятаємо з дитинства:

Ходить гарбуз по городу, 

питається свого роду:

"Ой чи живі, чи здорові

всі родичі гарбузові?"

Обізвалась жовта диня, 

гарбузова господиня: 

"Іще живі, ще здорові

всі родичі гарбузові".

Обізвались огірочки, 

гарбузові сини й дочки:

"Іще живі, ще здорові

всі родичі гарбузові".

Обізвалася морквиця, 

гарбузовая сестриця:

"Іще живі, ще здорові

всі родичі гарбузові".

Обізвались буряки, 

гарбузові свояки:

"Іще живі, ще здорові

всі родичі гарбузові".

Обізвалася квасоля, 

а за нею й бараболя:

"Іще живі, ще здорові

всі родичі гарбузові".

Обізвався старий біб: 

"Я піддержав увесь рід!

Іще живі, ще здорові

всі родичі гарбузові!"

"Ходить гарбуз по городу"

"Дівчинка та зайці"

"Як Песик та Котик мили підлогу"

"Капітошка"

"Повертайся, Капітошко!"

"Сонячний коровай"

"Двоє справедливих курчат"

"Про всіх на світі"

"День, коли щастить"

"Жив собі чорний кіт"

"Чарівний горох"

Приємного перегляду! 

Офіційна інформація: Перелік шкіл для дистанційної освіти

Міністерство освіти і науки України оновило перелік шкіл, які здійснюють навчання учнів із окупованої території Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей. Ви можете також обрати дистанційну чи екстернатну форми навчання.

Мальовнича Україна: Петриківський календар

Петриківський календар — 2016

Безкоштовний календар з петриківським розписом на 2016 рік — завантаж та роздрукуй!

ПРО ПРОЕКТ

Петриківський календар — це щорічна акція спільноти «Петриківка», яка проводиться з 2011 року, та спрямована на популяризацію розпису як в Україні так і у світі. Кожного року, випускається безкоштовний календар у вигляді макету для самостійного друку. Цього року календар особливий тим, що до створення долучилося дев’ять майстрів з різних куточків України (О. Золотарьова, А. Кічкіна, І. Лісний, Н. Малярчук, О. Опарій, М. Савоскула, М. Сіянко, О. Харченко) та навіть один учасник з США (В. Тейлор).

Проект цього року складається з трьох частин — друкованого календаря, шпалер на робочий стіл та онлайн-виставки робіт учасників. Календар доступний в форматі А4, а шпалери на робочий стіл розроблені двох типів — з календарем та без. Онлайн-виставка представлена на платформі Google Art.

Календар безкоштовний для некомерційного використання.

Місяцелік: Водохреща

Водохреща, Водохрещi, Водощi, Йордана (19 сiчня). Це третє, найбiльше й завершальне свято рiздвяно-новорiчного циклу, де церковний обряд тiсно переплiтався з народним, зберiгши красу й урочистiсть. З ним пов’язують хрещення на Йорданi Христа. Коли Iсус увiйшов у рiчку та Iоан поклав руки на голову Христа, над ним розчинилося небо, i зiйшов Дух Святий в образi бiлого голуба, а також почувся з неба голос Бога Отця: ”Це мiй син улюблений, в якому все моє благоволiння”.

 Вiдтак у всiх селах, де були церкви, святили воду. Зранку чоловiки йшли до рiчки чи ставка, вирубали з льоду хреста (“йордана”), ставили його поруч з ополонкою i обливали червоним буряковим квасом. Пiд обiд священик, виголосивши молитву, освячував воду, занурюючи в неї срiбного хреста. Пiсля цього випускали в повiтря кiлька пар голубiв i чинили гучну стрiлянину з порожнiх набоїв.

Люди набирали собi у глечики святої водицi i берегли її цiлий рiк, ласкаво називаючи водичкою-йорданичкою, бо це була жива вода, яка приносила здоров’я i красу.

Потiм найсмiлiшi юнаки купалися в ополонцi i всi спiвали:

Йордан, Йордан, вода студененька,

Пречиста Дiва воду брала,

Своє дитя напувала.

Священик ходив по селу i скроплював святою водичкою-йорданичкою кожну оселю, щоб до людей у двiр приходило тiльки щастя, щоб обминали їх нечистi сили злі. А маленькi колядники бiгли попереду гукаючи:

Роди, Боже, жито, пшеницю, кiрилейся!

Вони добре знали, що давньогрецкi слова “карiе, елейсон”  означають “Господи, помилуй”. Про це їм говорила бабуся.

I знову колядники заходили до кожної хати. 

Люди ходили в гостi одне до одного. Молодь колядувала, влаштовувала iгрища, катання на санках.

Вiддавна в народi посвячену на Водощi воду вважали своєрiдною панацеєю од багатьох недуг; нею також святили будiвлi, тварин, збiжжя тощо. I ось загадка: водохрещенська джерелиця може зберiгатися протягом року. Чумаки брали її з собою в дорогу, козаки – в похiд. Дехто схильний  вважати, що свiжостi сприяє срiбло вiд хреста, церковники стверджують: пiд час обряду прикликається благословення Боже на воду й передається благодатна сила.

До Водохрещ жiнки намагалися не полоскати у водi бiлизни, бо “там чорти сидять i можуть вчепитися”. У посвячену воду дiвчата клали калину чи коралi й умивалися, аби щоки були рум’яними. Загалом до Водохрещ, протягом усiх свят, жiнки не ходили по воду, це робили тiльки чоловiки..

Увечерi газда, взявши спецiально випечений хрестоподiбний хлiб (“пирiг”, на Закарпаттi – “карачун”, “хлiбець”), iшов до хлiва i вiв сам iз собою такий дiалог: “Хто йде?” – “Бог!” – “Що несе?”- “Пирiг!”. Потiм заходив у стайню, благословляв тварин i, розламавши хлiб на шматочки, роздавав їм.

Наступного ж дня господарi виводили на вулицю молодих лошат i волiв, щоб “об’їздити” – привчити до майбутньої працi. Їздили верхи на конях доти, доки тi не спiтнiють, а тодi освячували їх водою. Подiбний обряд – запрягання в сани молодих лошат i волiв, так зване “гуртове об’їжджання” , - влаштовували й на Новий рiк.

Пiсля Водохрещ, вважалося, мають слабнути морози. Тому казали:

Трiщи не трiщи, а вже минули Водохрещi.

Яскравi хрещенськi морози городять бiлi ярки.

Із цим святом пов’язанi й прикмети:

Коли на Водохрещi риба табуном ходить – на рої добре.

На Водохрещi день теплий – буде хлiб темний.

Якщо похмуро - хлiба буде вдосталь.

Йде лапатий снiг – на врожай.

Якщо зоряна нiч – вродять горiхи й ягоди.

Коли на Водохрещi випав повний мiсяць – буть великiй водi.

Якщо iде снiг – на врожай гречки: вранцi – ранньої, вдень -  середньої, а ввечерi – пiзньої.

Якщо вдень випав iнiй, то у вiдповiдний день треба сiяти пшеницю.

Пiд час освячення води йде снiг – добре роїтимуться бжоли й колоситимуться хлiба.

Ідучи на Йордан, люди вiрили: якщо пролетять поперед  корогви горобцi, то велика смерть на дiтей буде, граки – на молодь, а гуси – на лiтнiх.

(За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар")

І остання колядка цього року 

Місяцелік: Січень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Богоявлення, чи Бабин вечiр, День святкування 70 апостолiв (17 сiчня). Кроплять хати свяченою водою. На Закарпаттi жiнки у свяченiй водi замiшували борошно i на дверях та одвiрках прилiплювали з тiста хрести, щоб “упирi i всiляка нечиста сила не мала сили”. Дiвчата ж iшли шукати буковi трiски на подвiр’я, приказуючи: “Самi буковi, самi буковi!” – це для того, щоб добре збиралися гриби. Вони намагалися “напрясти повісмо, щоб баби не плювали на куделю”, себто не оскверняли їхньої працi лихими поговірками. Мешканцi лiсових та гiрських районiв намагалися в цей день не згадувати вовкiв, якi можуть напасти на отару.

Голодна кутя, Голодний Святвечiр (18 сiчня). Готують третю й останню кутю рiздвяно-новорiчних свят. Називається вона “голодною”, бо з цiєї пори й до наступного дня, доки не освятять воду в рiчцi, люди говiли, тобто не їли. Власне, це був останнiй день колядок.

На Голодний Святвечiр водити “Меланку” здебiльшого дiвчата, хоч у деяких регiонах робили це й парубки. На бiльшостi територiї України основнi новорiчнi дiйства завершувалися пiсля Василя.

З голодною кутею пов’язанi цiкавi обрядодiї “заклинання морозу”. Адже хрещенський холод був у давнину наймiцнiший. Перед тим, як сiсти вечеряти, господар набирав ложку кутi, пiдходив до вiкна i тричi казав: “Морозе, морозе, йди до нас кутi їсти!”. Пiсля паузи знову звертався: “Не iдеш? То не йди нi на жито, нi на пшеницю, нi на всяку пашницю!”.

Деiнде хазяїн виходив на вулицю, окликуючи: “Морозе, морозе, йди до нас вечеряти, та не морозь наших коней, бикiв, курей, свиней, жита й пшеницi! А якщо не йдеш, то йди собi на жiноцьку цибулю!”

Це заклинання морозу було особливою забавою для дiтвори. Вона припадала до вiкон i на всi лади запрошувала його до вечерi.

Пiсля цього парубки “проганяли кутю”. Деiнде робили це на Рiздвяний день (21 сiчня). Взявши макогони, виходили на вулицю i стукали ними у ворота й тини, вигукуючи: “Геть, кутя, з покуття, а ти, узвар, йди на базар!” Iншi брали горщики, в яких варилася кутя, i, проказавши наведений дiалог, розбивали їх об ворота. При цьому, в кого були рушницi, робили три пострiли.

Залишки кутi вiддавали курям, а в окремий горщик складали iншi наїдки: “по три ложки для долi”. Її вiщуватиме той, хто останнiм прийде з Йордану, себто з Водохрещ. А тому всi, хто йшов до рiчки святити воду, намагалися якнайшвидше прийти додому.

Яскравi зорi на Голодну кутю – щедрий приплiд бiлих ягниць.

Як на Голодний вечiр вечiр темно, то вродить гречка.

Водощi, Водохрещi, Йордана (19 сiчня). Це третє, найбiльше й завершальне свято рiздвяно-новорiчного циклу, про яке розкажемо окремо.

Iвана Предтечi, Хрестителя (20 сiчня). Цього дня виносили з хати хлiб i сiль, що лежали на покутi вiд Багатої кутi i, розламавши буханку на шматочки, годували тварин. Це ж робили i з сiном. З 20 сiчня жiнкам дозволялося шити i прясти. Не випадково мовиться: “Пiсля Iвана Предтечi, хто не робить, того б’ють у плечi” чи “Прийшов Iван Предтеча та й забрав свята на плечi”. Справдi-бо, цим днем закiнчувались зимовi святки.

Омеляна, Пiв-Iвана. Рiздвяний день (21 сiчня). У цей день проводилися “вирядження свят”. Як правило, 21 сiчня, хоч i не пiст, не вживали м’ясних страв. Багато народних прикмет пов’язано iз iменем Омеляна.  Означає iм’я Омелян “той, хто змагається”.

Святкують переважно жiнки, бо кажуть: “Пiв-Iвана полоще ложки”. Цей день збiгається з Рiздвом (за старим стилем), а тому його ще називають “виряджанням”, або “проганянням” свят. Власне, на Рiздвяний день повнiстю завершуються всi святки зимового циклу. Лiтнi жiнки, прикрасивши гребенi, ходили вiд хати до хати, а потiм збиралися в однiй з осель за святковий стiл. Увечерi годилося внести до хати мички й коноворотки (на Сумщинi цю обрядодiю робили на Голодну кутю), приповiдуючи: “Тiк i притiк причинок приволiк” – себто можна братися за роботу.

У багатьох регiонах у цей вечiр молодi парубки “проганяли кутю” за обрядом, наведеним вище.

Вважалося, якщо вiтер повiє зi сходу, то лiто буде грiзне, а з пiвдня – грозове. Тому й мовилося: “Який Омелько, таке й лiтенько”.

Коли в цей день вiтер з пiвночi, то буде лiто холодне.

Знаменний день 21 сiчня i тим, що в 1919 роцi у Хустi на народних зборах було проголошено злуку Карпатської України з Українською Народною Республiкою.

Пилипа (22 сiчня). День пам’ятi святителя Пилипа, митрополита Московського, чудотворця. Iм’я Пилип – слов’янського походження i означає того, хто любить коней.

День 22 сiчня оголошений Днем соборностi України. У 1919 роцi Директорiя Української Народної Республiки проголосила на Софiйськiй площi в Києвi злуку всiх українськиi земель в одну Українську державу. Головою Директорiї на той час був Володимир Винниченко.

Маркiяна (23 сiчня). Його називали ще “Грицем-лiтозазивачем”, Днем Григорiя-лiтовказiвника, або Григорiя Ниського (Григорiй – молодший брат Василя Великого (Василiв день – Старий Новий рiк), один із найвiдомiших богословiв i дiячiв християнської думки).

У цей день по снiговi примiчають, яким буде лiто: дощовим чи сухим. Вважається: якщо дерева в снiгу – небо буде синє, а ось якщо iнiй на скирдах сiна (хлiба), то лiто буде сiрим та мокрим.

Лiто очiкується дощове, якщо в Григорiїв день хуртовина.

Який день – таке й лiто.

Iнiй на стiжках – на мокрий рiк.

Феодосiя-весняка (24 сiчня).

У цей день кажуть: Федосiєве тепло на ранню весну пiшло.

Синонiмiчнi форми до iменi Феодосiй – Тодось, Теодось, Тодосiй, Феодось. Означає воно “божий дар”.

     (За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар")