Місяцелік: Щедрий вечір

Богородицi (8 сiчня). Вважалося, що це свято для жiноцтва важливiше, нiж Рiздво, оскiльки пов’язане з Божою Матiр’ю. У народi вiрили, якщо вагiтна жiнка чи її чоловiк, навiть через крайню необхiднiсть, працюватимуть у цей день, то у них народиться дитина з фiзичними вадами – шестипала, безпала або ж зi зрослими пальцями. У цей день починали колядувати й жiночi ватаги.

На Богородицю вiдвiдували бабiв, якi приймали в молодиць пологи, частуючи вечерею, а також справляють обiди та панахиди по померлих (начебто вночi всi небiжчики сходяться до храму, i їм правлять молитви священики, що померли).

У деяких мiсцевостях на Галичинi до сходу сонця запалювали на подвiр’ї “дiдуха”, перестрибували через вогонь i переганяли крізь нього домашнiх тварин, щоб убезпечити вiд лиха, бо вночi “мають гуляти вiдьми”.

Федора, Степана, Стефана (9 сiчня). Має бути морозяний день, а тому казали: “Прийшов Степан – на ньому червоний жупан”. Святкували, як i попереднi празниковi днi. Особливо остерiгалися прясти; можна було виконувати найнеобхiднiшу роботу. Цього вечора намагалися спiвати якнайбiльше колядок.

Агафiї (10 сiчня). Це день сiм’янина. Кожен має замислитись над тим, яку користь приносить своїй родинi.

Iвана та Марка (11 сiчня). День пам’ятi святих мученикiв – 14 тисяч немовлят, яких убив цар Iрод у Вiфлiємi, гадаючи, що серед них повинно бути i немовля Марiї, матерi Iсуса Христа.

Ще цей день називають днем дiтей.

Онисiя  та Макара (12 сiчня). У цей день за традицiєю рiзали гусей, варили свинячi шлунки. Готували м’ясну страву.

Меланки, Меланiї, Щедрий вечiр, Щедра кутя (13 сiчня). Зранку починали готувати другу обрядову кутю – щедру. На вiдмiну вiд багатої, її можна було заправляти скороминою; на Полiссi, скажiмо, зерна варили зi смальцем. Як i на Багатий вечiр, кутю також ставили на покутi, дотримуючись попереднiх обрядiв. Крiм того, господинi пекли млинцi з салом, готували пироги, вареники з сиром (у книзі "Звичаї нашого народу" О.Воропая згадуються й такі страви: "понад Дніпром печуть пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів - вареники чи, як вони кажуть, "пироги"), щоб обдаровувати щедрувальникiв та посiвальникiв. Дехто з богомiльнiших рiзав чорну курку, щоб “iншi добре някщося”, адже саме з цiєю породою пов’язанi численi забобони (якщо чорна курка починала спiвати пiвнем, то їй одразу вiдрубували голову, бо “вона вiщувала покiйника в родинi”).

У цей день традицiйним був новорiчний обряд “Меланки” з використанням численних масок. Роль Меланки виконував хлопець, переодягнений у жiночiй народний костюм. Дiвчата меланкували дуже рiдко. Iншi ролi теж виконували хлопцi. Це був веселий карнавал, де учасники у масках розiгрували маленькi iнтермедiї за шлюбними мотивами. Меланка зображувала недоладну господиню, яка б’є посуд, миє пiч водою, а лави пiдмазує глиною, смiття пiдмiтає до середини хати, тощо. У “Меланцi” були традицiйнi карнавальнi образи Кози, Ведмедя, Журавля, Бика, Коня, Дiда, Баби. 
Докладно описує обряди водіння Кози та Меланки Олекса Воропай у книзі "Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис". 

Звечора й до пiвночi щедрувальники обходили оселi.

Щедрували  лише дiвчата (слід зазначити, що інші етнографи, наприклад, Олекса Воропай не підтримують цієї думки, за їхніми спостереженнями, хлопці теж щедрували). Зiбравшись у гурти, вони вiдвiдували сусiдiв, вiншуючи їх поетичними пiснями-щедрiвками. Крiм того, дiвчатка-пiдлiтки поодинцi чи гуртом оббiгали односельцiв, щоб защедрувати. Щедрiвки виконували в один голос або ж речитативом.

 Зi Щедрою кутею пов’язано чимало побутових обрядодiй. Скажiмо, щоб залагодити конфлiкт, сусiди йшли один до одного миритися, аби “Новий рiк зустрiти в мирi й злагодi”. Хлопцi, якi перед цим “одержали гарбуза”, вдруге засилали сватiв з надiєю “на благословенну згоду”.

Сiдаючи до святвечерi, кожен намагався одягти нову або свiжу сорочку, а також мати власну, спецiально мiчену, ложку. Перед тим, як почати трапезу, господиня просила дiтей вийти з хати, а бiля батька, що сидiв за столом, клала стiльки пирогiв, щоб його не було видно. Пiсля цього запрошували дiтлахiв до свiтлицi. “А де ж це, - запитували вони здивовано, - наш тато?” “А хiба ви, - вiдповiдав вiн, - мене не бачите?” “Нi, не бачимо…” “То дай Боже, щоб ви так завше мене не бачили!” – вiдказував батько i, вставши, роздавав усiм хлiб.

Повечерявши, господар з дружиною або сином, прихопивши з собою миску з кутею, сокиру та перевесла, йшли в сад. Господар  пiдходив до дерева i звертався до нього: “Доброго вечора тобi! Чи будеш нам родити, чи нi?” Дружина або син вiдказували за яблуню: “Не рубай мене. Я тобi один год не вродю, а сiм вродю!”

Потiм по черзi пiдходили до iнших, якi менше плодоносили, примовляючи: “Яблуне, яблуне, я тебе зрубаю, бо ти погано родиш!” Висловивши прохання, господар тричi розмахував сокирою i стукав обухом по стовбуру. “Гляди ж менi, - погрожував, - роди, бо як не вродиш, то на прийшлий рiк зрубаємо”. Чи ж приказував: “Роди нам, Боже, рясно, як на небi звiзди, i так красно, як од них ясно!”. По цьому кожне дерево пiдв’язували перевеслами.

Потiм обходили пасiку, домашнiх тварин, благословляючи їх i ощедровуючи кутею. На Полтавшинi та Бойкiвщинi виносили на ниву плуга i, запрягшись, символiчно орали, щоб у майбутньому роцi  добре вродило  збiжжя.

Тим часом дiвчата, зiбравшись, починали ворожити, а парубки викрадали в них удома ворота або хвiртки, хоч би як не стерегли господарi. Щоб повернути втрату, батько дiвчини мусив ставити могорич.

(За книгою В.Скуратівського "Місяцелік")