Новий старий рiк, Василiя, Василi (14 сiчня). За християнським
ученням, у цей день Христовi зробили “обрiзання”, а тому вiруючі намагаються
нiчого не рiзати. На Новий рiк припадає свято Василя, який вважався
покровителем землеробства. Ось чому вдосвiта годилося засiяти збiжжя оселi. Це
робили переважно пiдлiтки.
У тих
селах, де була церква, засiвали пiсля ранкової вiдправи, а де не було –
вдосвiта. Батьки будили своїх синiв (традицiйно засiвали тiльки хлопчики, а
дiвчатка лише щедрували). Зодягшись, дiтлахи брали спецiально виплетену
рукавицю, наповнювали її житнiм чи пшеничним зерном i, ставши перед образами, засiвали власну хату: “На щастя, на здоров’я! Роди, Боже, жито,
пшеницю i всяку пашницю. Будьте здоровi, з Новим роком та з Василем!”
Батьки
ощедровували хлопцiв грiшми, i тодi вони, починаючи з крайньої хати, оббiгали
сусiдськi оселi. Кожен намагався щонайпершим засiяти i отримати найкращий
подарунок. Тим, хто спiзнювався, давали лише млинцi та пироги. Вiдтак за дiтьми
бiгали тiчки псiв, яких пiдгодовували посiвальники. Найбiльш похiдною була така
засiваночка:
Ходе Iлля
На Василя,
Несе пугу метяную.
Туди махне
I сюди махне.
У полi ядро,
А вдома добро.
Зроди,Боже,
Жито, пшеницю,
Усяку пашницю!
Часом
перших посiвальникiв господиня садовила на порозi й роззувала, щоб “вдома краще кури неслись”, а господар
тим часом iшов з коцюбою до сiдла i згонив курей, щоб “починали скорiше нестись”.
Спiвали
таку щедрiвку:
Ой сивая та i зозуленька,
Щедрий вечiр, добрий вечiр,
Добрим людям на здоров’я!
Усi сади та i облiтала
Щедрий вечiр, добрий вечiр,
А в одному та i не бувала,
Щедрий вечiр, добрий вечiр,
А в тiм саду три тереми:
Щедрий вечiр, добрий вечiр,
У першому красне сонце,
Щедрий вечiр, добрий вечiр,
У другому ясен мiсяць,
Щедрий вечiр, добрий вечiр,
А в третьому дрiбнi зiрки,
Щедрий вечiр, добрий вечiр,
Ясен мiсяць – пан господар,
Щедрий вечiр, добрий вечiр,
Красне сонце – жона його,
Щедрий вечiр, добрий вечiр,
Дрiбнi зiрки – його дiти,
Щедрий вечiр, добрий вечiр!
Крiм
iндивiдуальних, були й гуртовi посiвальники – так званi “товариства”. Вони
вибирали з-помiж себе старшого. На Чернiгiвщинi головного посiвальника
пiдводили до лави, приказуючи: “Сядь же у
нас та посидь, щоб усе добре сiдало: кури, гуси, качки, рої та старости!” Нерiдко до юних
посiвальникiв приєднувався ще й парубок, перевдягнутий у “козу” з великими
вухами, зробленими з колоскiв.
На Новий
рiк у Поднiстров’ї хлопцi ходили бiля
рiчки з “туром”, приспiвуючи: “Ой туре,
туре, небоже, ой обернися та поклонися!” Вони сповiщали про зимове
сонцестояння. Адже астрономiчно це пора, коли “сонце вже повертало на лiто”.
14 сiчня
вважалося за честь вiдвiдати всiх Василiв. Деiнде на новолiтування виносили на
подвiр’я “дiдуха” i спалювали його, що символiзувало початок Нового року.
На Новий рiк прибавляється дня на заячий скiк.
На Новий рiк прибуває дня на барана скiк.
Василiв вечiр додає дня на курячу нiжку.
Снiг випадає в цей день – щасливий рiк буде.
На Василя вечiр вiдьми крадуть мiсяць.
На Новий рiк погода – буде в полi урода.
Старий рiк у ноги – Новий у пороги.
(За книгою В.Скуратівського "Місяцелік")
Немає коментарів:
Дописати коментар