Місяцелік: Січень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Богоявлення, чи Бабин вечiр, День святкування 70 апостолiв (17 сiчня). Кроплять хати свяченою водою. На Закарпаттi жiнки у свяченiй водi замiшували борошно i на дверях та одвiрках прилiплювали з тiста хрести, щоб “упирi i всiляка нечиста сила не мала сили”. Дiвчата ж iшли шукати буковi трiски на подвiр’я, приказуючи: “Самi буковi, самi буковi!” – це для того, щоб добре збиралися гриби. Вони намагалися “напрясти повісмо, щоб баби не плювали на куделю”, себто не оскверняли їхньої працi лихими поговірками. Мешканцi лiсових та гiрських районiв намагалися в цей день не згадувати вовкiв, якi можуть напасти на отару.

Голодна кутя, Голодний Святвечiр (18 сiчня). Готують третю й останню кутю рiздвяно-новорiчних свят. Називається вона “голодною”, бо з цiєї пори й до наступного дня, доки не освятять воду в рiчцi, люди говiли, тобто не їли. Власне, це був останнiй день колядок.

На Голодний Святвечiр водити “Меланку” здебiльшого дiвчата, хоч у деяких регiонах робили це й парубки. На бiльшостi територiї України основнi новорiчнi дiйства завершувалися пiсля Василя.

З голодною кутею пов’язанi цiкавi обрядодiї “заклинання морозу”. Адже хрещенський холод був у давнину наймiцнiший. Перед тим, як сiсти вечеряти, господар набирав ложку кутi, пiдходив до вiкна i тричi казав: “Морозе, морозе, йди до нас кутi їсти!”. Пiсля паузи знову звертався: “Не iдеш? То не йди нi на жито, нi на пшеницю, нi на всяку пашницю!”.

Деiнде хазяїн виходив на вулицю, окликуючи: “Морозе, морозе, йди до нас вечеряти, та не морозь наших коней, бикiв, курей, свиней, жита й пшеницi! А якщо не йдеш, то йди собi на жiноцьку цибулю!”

Це заклинання морозу було особливою забавою для дiтвори. Вона припадала до вiкон i на всi лади запрошувала його до вечерi.

Пiсля цього парубки “проганяли кутю”. Деiнде робили це на Рiздвяний день (21 сiчня). Взявши макогони, виходили на вулицю i стукали ними у ворота й тини, вигукуючи: “Геть, кутя, з покуття, а ти, узвар, йди на базар!” Iншi брали горщики, в яких варилася кутя, i, проказавши наведений дiалог, розбивали їх об ворота. При цьому, в кого були рушницi, робили три пострiли.

Залишки кутi вiддавали курям, а в окремий горщик складали iншi наїдки: “по три ложки для долi”. Її вiщуватиме той, хто останнiм прийде з Йордану, себто з Водохрещ. А тому всi, хто йшов до рiчки святити воду, намагалися якнайшвидше прийти додому.

Яскравi зорi на Голодну кутю – щедрий приплiд бiлих ягниць.

Як на Голодний вечiр вечiр темно, то вродить гречка.

Водощi, Водохрещi, Йордана (19 сiчня). Це третє, найбiльше й завершальне свято рiздвяно-новорiчного циклу, про яке розкажемо окремо.

Iвана Предтечi, Хрестителя (20 сiчня). Цього дня виносили з хати хлiб i сiль, що лежали на покутi вiд Багатої кутi i, розламавши буханку на шматочки, годували тварин. Це ж робили i з сiном. З 20 сiчня жiнкам дозволялося шити i прясти. Не випадково мовиться: “Пiсля Iвана Предтечi, хто не робить, того б’ють у плечi” чи “Прийшов Iван Предтеча та й забрав свята на плечi”. Справдi-бо, цим днем закiнчувались зимовi святки.

Омеляна, Пiв-Iвана. Рiздвяний день (21 сiчня). У цей день проводилися “вирядження свят”. Як правило, 21 сiчня, хоч i не пiст, не вживали м’ясних страв. Багато народних прикмет пов’язано iз iменем Омеляна.  Означає iм’я Омелян “той, хто змагається”.

Святкують переважно жiнки, бо кажуть: “Пiв-Iвана полоще ложки”. Цей день збiгається з Рiздвом (за старим стилем), а тому його ще називають “виряджанням”, або “проганянням” свят. Власне, на Рiздвяний день повнiстю завершуються всi святки зимового циклу. Лiтнi жiнки, прикрасивши гребенi, ходили вiд хати до хати, а потiм збиралися в однiй з осель за святковий стiл. Увечерi годилося внести до хати мички й коноворотки (на Сумщинi цю обрядодiю робили на Голодну кутю), приповiдуючи: “Тiк i притiк причинок приволiк” – себто можна братися за роботу.

У багатьох регiонах у цей вечiр молодi парубки “проганяли кутю” за обрядом, наведеним вище.

Вважалося, якщо вiтер повiє зi сходу, то лiто буде грiзне, а з пiвдня – грозове. Тому й мовилося: “Який Омелько, таке й лiтенько”.

Коли в цей день вiтер з пiвночi, то буде лiто холодне.

Знаменний день 21 сiчня i тим, що в 1919 роцi у Хустi на народних зборах було проголошено злуку Карпатської України з Українською Народною Республiкою.

Пилипа (22 сiчня). День пам’ятi святителя Пилипа, митрополита Московського, чудотворця. Iм’я Пилип – слов’янського походження i означає того, хто любить коней.

День 22 сiчня оголошений Днем соборностi України. У 1919 роцi Директорiя Української Народної Республiки проголосила на Софiйськiй площi в Києвi злуку всiх українськиi земель в одну Українську державу. Головою Директорiї на той час був Володимир Винниченко.

Маркiяна (23 сiчня). Його називали ще “Грицем-лiтозазивачем”, Днем Григорiя-лiтовказiвника, або Григорiя Ниського (Григорiй – молодший брат Василя Великого (Василiв день – Старий Новий рiк), один із найвiдомiших богословiв i дiячiв християнської думки).

У цей день по снiговi примiчають, яким буде лiто: дощовим чи сухим. Вважається: якщо дерева в снiгу – небо буде синє, а ось якщо iнiй на скирдах сiна (хлiба), то лiто буде сiрим та мокрим.

Лiто очiкується дощове, якщо в Григорiїв день хуртовина.

Який день – таке й лiто.

Iнiй на стiжках – на мокрий рiк.

Феодосiя-весняка (24 сiчня).

У цей день кажуть: Федосiєве тепло на ранню весну пiшло.

Синонiмiчнi форми до iменi Феодосiй – Тодось, Теодось, Тодосiй, Феодось. Означає воно “божий дар”.

     (За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар")