Колядки
Коляд, коляд, колядниця,
Добра з медом паляниця,
А без меду не така, –
Дайте, дядьку, п’ятака!
Весело виводять колядники ці знайомі всім з дитинства слова. Ця дитяча пісенька належить до одного з найдавніших жанрів обрядових пісень різдвяно-новорічного циклу. Колядки пов'язані з прадавнім святом народження Сонця - Колядою.
Свято української Коляди відзначалося протягом двох тижнів – з 7 по 19 січня (про що й співається у відомій колядці). Це період так званого зимового повороту сонця. У народі казали: "Сонце на літо, а зима на мороз". За дайбозькими уявленнями це зустріч нового сонячного року, а звідси і свято народження Сонця – найзнаменніший зимовий празник, що об'єднувався цілим каскадом обрядових дій. Усі вони так чи інакше стосувалися завершення хліборобського циклу, що підтверджують численні ритуалізовані дійства (кутя, посівання зерном, виготовлення Дідуха тощо).
З прийняттям християнства розпочався інтенсивний наступ на утрадиційнений святковий календар дайбожичів. Особливу боротьбу церква повела зі святом народження Сонця, в тому числі з Колядою, замінивши її народженням Христа. Ще у V столітті (440 – 461 рр.) папа Лев І Великий скаржився, що римляни святкують не Різдво Христове, а Сатурналії, тобто схід (народження) сонця. Подібне зустрічаємо і в нас. В одній із збірок законів, виданих у російській імперії, читаємо: "Вечором напередодні Різдва Христового та протягом свят організовувати, за стародавніми ідолопоклонними звичаями, ігриська, і, наряджаючись у кумирську (ідольську) одіж, танцювати вулицями і співати сороміцькі пісні, – забороняється".
Про це йдеться і в "Синопсису" (огляді), виданому 1674 року Києво-Печерським архімандритом: "Ніції пам’яти того біса Коляди й доселі не перестають обновляти, наченше од самого Рождества Христова, по вся Святия дні собирающеся на богомерзкія ігралища, пісні поють і в них аще і о Рождестві Христовом поминають, но зде же беззаконно і Коляду, ветхую прелесть діаволскую, много повторающе, присовокупляють".
Усе це красномовно свідчить, що народ не бажав одрікатись від своїх давніх традиційних обрядів. Християнській церкві довелося піти на певні поступки. Таким чином свято народження Сонця було пов'язано з народженням Ісуса Христа, а в святковій обрядовості залишено чимало давніх структур, зокрема колядки та щедрівки. Щоправда, спочатку було намагання вилучити цей високопоетичний жанр, в якому оспівується щедрість ниви, врожаю, величаються господарі дому та їхні діти, звучать побажання щастя і здоров'я у новому році, тобто вшановується природа й людина.
Го-го-го, коза, го-го го, сіра,
Ой розходилася, розвеселилася.
При своєму двору, при господару!
Де коза ходить, там жито родить,
Де не буває, там вилягає;
Де коза туп-туп,
Там жита сім куп,
Де коза рогом,
Там жито стогом,
Де коза хвостом,
Там жито кустом...
За дуалізму, тобто двоєвір’я, колядки і щедрівки або доповнювалися християнськими символами, або ж створювалися нові, де оспівувались Христос, Мати Божа. Особливо чимало таких текстів створили вихованці Києво-Могилянської академії (XVII — XVIII ст.), а на західноукраїнських землях — ченці Почаївської лаври (XVIII ст). Саме з цього періоду в обрядовому мелосі починав переважати християнський елемент, а термінологічне поняття-Коляди втрачатись. Нині вона зустрічається лише у піснях та сценічних дійствах (колядницькі ватаги та щедрувальницьке посівання).
Деякі вчені вважають, що первісне значення Коляди ще залишилося в деяких реліктових обрядах. Одне з них — свято Корочуна. Про те, що це давня назва Коляди свідчать записи у Іпатіївському та Новгородському літописах. Пізніше ця назва зафіксувалася в побуті — дійовій особі колядницької ватаги, обрядовій назві різдвяної паляниці на Закарпатті тощо. Дехто пояснює її походження від слова "корочун" — один з найкоротших днів на Спиридона, тобто 25 грудня, або ж від "покрочував" — почав видовжуватися (з цього числа день починає прибувати).
За матеріалами книги В.Скуратівського
"Дідух. Свята українського народу"
Немає коментарів:
Дописати коментар